Постанова Верховного Суду щодо неможливості передоручення виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

       За змістом ч. 1 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене в порядку п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України відповідним оперативним підрозділам. З метою одержання допомоги щодо питань, які потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку мають право запросити спеціалістів, однак це не звільняє слідчого, прокурора від обов’язку особисто проводити обшук. Якщо обшук проводять інші особи, окрім слідчого чи прокурора, то це слід вважати суттєвим порушенням умов обшуку, результати такого обшуку відповідно до вимог статей 86, 87 КПК України не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може посилатися на них як на доказ при ухваленні обвинувального вироку.

Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Відповідно до вироку суду першої інстанції чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 301 (розповсюдження творів порнографічного характеру, вчинене щодо відеопродукції порнографічного характеру), ч. 4 ст. 301 Кримінального кодексу України (розповсюдження творів порнографічного характеру, вчинене щодо відеопродукції порнографічного характеру, що містить дитячу порнографію).

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі захисник засудженого, зокрема, посилався на недопустимість як доказів даних протоколу обшуку, який було розпочато без участі понятих та проведено працівниками кіберполіції без відповідних повноважень. На думку захисника, доводи, викладені ним в апеляційній скарзі, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції.

Як зазначається в постанові ККС ВС, переглядаючи вирок щодо засудженого в апеляційному порядку, апеляційний суд не дотримався вимог ст. 370 та ст. 419 КПК України. Зокрема, без належної уваги апеляційного суду залишилось недотримання на стадії досудового розслідування передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку проведення обшуку.

Згідно зі ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Аналогічні положення закріплені у п. 6 ч. 1 ст. 7, ст. 13 КПК України.

Відповідно до статей 234−236 КПК України проведення обшуку в рамках кримінального провадження здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи виконується слідчим або прокурором. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку мають право запросити спеціалістів, однак це не звільняє слідчого, прокурора від обов’язку особисто проводити обшук.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді місцевого суду дозвіл на проведення обшуку у квартирі чоловіка було надано слідчому СВ відділу поліції. Тобто саме він згідно з умовами дозволу був уповноважений на проведення вказаної слідчої дії. Незважаючи на це, обшук у житлі особи фактично був проведений оперативним підрозділом управління кіберполіції без участі слідчого.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд послався на наявність у матеріалах кримінального провадження доручення на проведення обшуку, виданого слідчим на підставі п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України відповідному оперативному підрозділу, у зв’язку з чим вказав про законність проведеної слідчої дії.

Водночас такий висновок не узгоджується з ч. 1 ст. 236 КПК України, яка не передбачає можливості виконання ухвали про дозвіл на обшук ніким іншим, окрім слідчого чи прокурора. На думку суду касаційної інстанції, положення п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України про наявність у слідчого права доручати проведення слідчих дій оперативним підрозділам в цьому випадку не підлягають застосуванню, оскільки прямо суперечать вимогам закону щодо порядку проведення обшуку.

Приписи ст. 86 (допустимість доказу) та ст. 87 (недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини) КПК України залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який безпідставно погодився з висновками місцевого суду в частині допустимості як доказу даних протоколу обшуку, та, не давши оцінки іншим доказам на предмет їх достатності для підтвердження висунутого особі обвинувачення, дійшов передчасного висновку про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.

ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/79601140.

Прес-служби суду.