Верховний суд висловився щодо оскарження ухвали слідчого судді

Вироком суду особу засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.

Після ухвалення вироку особа звернувся до слідчого судді та просив вирішити питання про звільнення його з-під варти в порядку ч. 2 ст. 206 КПК України, зазначаючи про те, що обраний йому під час судового розгляду запобіжний захід закінчився 16 липня 2017 року. 

Слідчий суддя відмовив у задоволенні заяви особи, оскільки не перевіряє законність такого тримання у разі визначення запобіжного заходу вироком суду. Cлідчий суддя також роз’яснив особі право на оскарження вироку в установленому законом порядку. 

Особа звернулась до апеляційного суду зі скаргою на ухвалу слідчого судді. Апеляційний суд зазначив, що така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку та апеляційне провадження закрив.

Апеляційний суд виходив з того, що зазначена ухвала слідчого судді, як така, що не включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування (ст. 309 КПК), апеляційному оскарженню не підлягає.  Заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження. Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що ухвала слідчим суддею винесена на іншій стадії кримінального провадження - судового провадження, а саме між проголошенням судового рішення та його апеляційним переглядом.

ВС зазначив, що на даній стадії діючий кримінальний процесуальний Кодекс взагалі не передбачає будь-якого порядку звернення та розгляду заяв за ст. 206 КПК України, хоч і не забороняє таке звернення, як убачається з зазначеної статті. Отже, державою не встановлено будь-якого механізму захисту основних прав та свобод осіб при розгляді заяв в порядку ст. 206 КПК України на стадії судового провадження, крім підготовчого засідання, в тому числі і шляхом подальшого оскарження прийнятих судами рішень у випадку непогодження із ними.

ВС дійшов висновку, що оскільки слідчий суддя прийняв рішення, порядок розгляду та оскарження якого не врегульований КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (призначення до розгляду) за апеляційною скаргою на це рішення слід було керуватися приписами частини шостої статті 9 КПК України щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених частиною 1 ст. 7 КПК. 

Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності ( п. 17 частини 1 ст. 7 КПК ). Зміст цієї засади розкрито у ст. 24 КПК України, згідно з частиною першою якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку передбаченому КПК.

З урахуванням наведеного ВС також дійшов висновку про те, що апеляційний суд, закривши провадження за апеляційною скаргою та не розглядаючи її по суті, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення ( ч.1 ст.412 КПК України) (постанова від 05.07.2018 у справі № 711/5912/17).