Визначення застави у кримінальному провадженні: критерії ЄСПЛ

Розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

         Такий висновок зробив Євпропейський суд з прав людини у рішенні у справі «Гафа проти Мальти», передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

 Пан Гафа був заарештований поліцією за підозрою у вбивстві свого колишнього партнера. Протягом перебування під вартою він подав десять клопотань про звільнення під заставу, які всі були відхилені. Після завершення максимального терміну тримання під вартою відповідно до закону обвинувачений мав право на звільнення під заставу. Суд надав йому таку можливість, втім, серед умов було визначено внесення до судової адміністрації суми в розмірі 15 000 євро, а також взяття особистої гарантії у розмірі 25 000 євро. У випадку порушення режиму вся сума в розмірі 40000 євро мала бути конфіскована на користь держави. Обвинувачений неодноразово оскаржував цю суму як надмірну, проте клопотання були відхилені судом.

 Згодом, чоловік все ж підписав особисту гарантію, а його мати надала відповідну заставу нерухомості як гарантію. Він був звільнений з-під варти після тридцяти двох місяців досудового ув’язнення і ініціював конституційне провадження про відшкодування збитків зі скаргою на порушення статті 5 § 3 Конвенції у зв’язку з «надмірним розміром застави». Проте, вимоги було відхилено.

 Водночас, Гафу визнали винним порушенні умов і звільнення під заставу було скасоване, а згодом постановлено обвинувальний вирок у справі і засуджено до тридцяти п’яти років ув’язнення.

 Засуджений звернувся до ЄСПЛ і поскаржився на те, що він знаходився під вартою протягом необґрунтованого проміжку часу у зв’язку з надмірною сумою внеску, який йому було наказано сплатити як одну з умов для звільнення під заставу.

 Відповідно до ч.3 ст.5 (Право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту “c” пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

 Заявник аргументував свою позицію тим, що зобов’язання в його справі було надмірним, оскільки він не заробляв гроші на той час. В кінцевому підсумку, він був звільнений лише завдяки його матері, яка, в свою чергу повинна була залучити інших членів сім’ї, які були співвласниками майна, яку вони використовували як гарантію. Заявник стверджував, що його тримали під вартою понад максимально дозволений законом термін. На його думку, через двадцять місяців він повинен був бути звільнений під заставу належним чином. Проте він залишався під вартою протягом тридцяти двох місяців.

 ЄСПЛ відзначив, що відповідно до прецедентного права, гарантія, передбачена статтею 5§3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

У підсумку ЄСПЛ констатував порушення статті 5§3 Конвенції.

 З текстом рішення у справі «Гафа проти Мальти» можна ознайомитися за посиланням.