flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Спірні питання тлумачення змісту правочину

27 січня 2017, 10:42

       При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження.

Таким чином зміст ст. 213 ЦК, ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України розкриває п. 3 ППВСУ № 9. Про це йдеться в Аналізі окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

 

Так, відповідно до Аналізу, правочин – це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.

 

У ч. 2 ст. 213 та ст. 637 ЦК закріплено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину/умов договору.

 

Статтею 213 ЦК визначено суб’єктів тлумачення правочину (частини 1, 2 ст. 213 ЦК та правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК). Так, суб’єктом тлумачення правочину насамперед є його сторона чи сторони.

 

Правила тлумачення правочину мають застосовуватися і в разі автентичного тлумачення правочину його сторонами, і в разі тлумачення правочину судом. Але якщо в разі автентичного тлумачення ця норма має рекомендаційний характер, то в разі випадку тлумачення змісту правочину судом застосування правил ч. 3 і ч. 4 ст. 213 ЦК є обов’язковим.

 

Відповідно до вказаних норм під час тлумачення змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з’ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо і в такий спосіб неможливо визначити справжню волю осіб, що вчинили правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.

 

Матеріали, які надійшли з апеляційних судів, засвідчили, що проблема тлумачення правочинів не набула значного поширення.

 

Водночас внаслідок неоднакового підходу до застосування положень цивільного законодавства в аналізованій категорії справ виникають питання щодо виду провадження, в межах якого мають розглядатися вимоги щодо тлумачення змісту правочину.

 

Тож чи може бути заявлено самостійну вимогу про тлумачення правочину?

 

Ні у ст. 213 ЦК, ні в ЦПК не вказано вид провадження, в якому повинні заявлятися такі вимоги. Відповідь на це питання було надано у п. 3 ППВСУ № 9, згідно з яким такі вимоги можуть бути заявлені самостійно і підлягають розгляду в порядку позовного провадження. Такі заяви не підлягають розгляду в порядку окремого провадження. У переважній більшості випадків суди застосовують ці роз’яснення та розглядають вимоги про тлумачення змісту правочину за правилами позовного провадження.

 

У ст. 213 ЦК, так і в п. 4 ППВСУ № 9 йдеться про те, що правочин тлумачиться судом лише при розгляді спору, а не сам по собі.

 

Враховуючи наведене, оскільки вимоги про тлумачення змісту правочину можуть розглядатися лише в порядку позовного провадження, необхідно звертати увагу на те, що суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

 

Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обовязком за умови наявності спору. Метою тлумачення правочину є зясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

 

Як уже зазначалось, матеріали свідчать про те, що мають місце звернення до суду з позовними вимогами про тлумачення змісту правочину без наявності спору, що призводить до скасування судових рішень.

 

З огляду на викладене, вирішуючи питання про тлумачення змісту правочину, варто враховувати те, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження за наявності спору між його сторонами.