Верховний Суд: мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні

У справі № 908/1604/17 позов було подано про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ та державною організацією, який має назву «Мирова угода на стадії виконання рішення», та скасування ухвали господарського суду у іншій справі, якою затверджено вказану угоду. 

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено, а провадження в частині скасування ухвали господарського суду у іншій справі, якою затверджено вказану угоду, припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Прийняті судові акти в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивовані тим, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і, відповідно, не можна визнавати недійсною у позовному провадженні. В частині припинення провадження у справі прийняті судові акти мотивовані тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах у позовному порядку. 

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, повідомляє прес-служба суду, і зазначив таке.

Одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (ч.ч. 1 і 3 ст. 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (ст. 28 ГПК України).

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України), а також вирішуються питання, пов'язані з судовими витратами у справі. 

Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України. 

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України; приписами ГПК України (п. 9 ч. 1 ст. 106 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено право сторони на оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди та не передбачено право на звернення до суду з позовом про скасування відповідної ухвали в іншому провадженні, - дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним правочину, який має назву «Мирова угода на стадії виконання рішення», та про припинення провадження у справі в частині вимог про скасування ухвали господарського суду у іншій справі, якою затверджено вказану угоду.